Никифор Блаватний, який народився у с. Пархомівка (на Володарщині), воював на фронтах Першої світової війни, брав участь в українізації частин Російської імператорської армії, організації Вільного козацтва в Уманському повіті, був тамтешнім повітовим комісаром Тимчасового уряду, організовував вибори до Всеросійських установчих зборів (1917 р.), командував куренем Чорних гайдамаків (невеличкий загін київських юнкерів і січових стрільців), який звитяжно боронив Київ від більшовицьких банд, що наступали на початку 1918 р. з полтавського напрямку, згодом займався вихованням гетьманича Данила Скоропадського, виконував політичні доручення гетьмана Павла Скоропадського, вивіз його дітей за кордон (1918 р.). На еміграції спочатку в Чехословаччині (Ужгород), а потім в Аргентині (Буенос-Айрес) Блаватний належав до активних громадсько-політичних діячів української діаспори, редагував українські періодичні видання і дописував до них. Був автором трьох п’єс, присвячених Українській революції 1917-1921 рр., а публікація однієї з них стала першою українською книжкою, виданою в Аргентині.

Його епічна біографія доповнена дослідженнями родоводу Блаватних та пархомівських родів, співавтором та укладачем яких стала київська дослідниця Юлія Іващенко. Тут слід зауважити, що серед рідні Никифора Блаватного для білоцерківців є важливою постать його двоюрідного брата Григорія (1884-1933-?) – також учасника Української революції, завідувача продовольчими складами в Білій Церкві за часів Директорії та (як йому закидали в 1933 р. під час ув’язнення в Білоцерківському ДОПРі) “петлюрівського” коменданта Білоцерківського гарнізону. Один з небожів Никифора та Григорія брав участь у битві під Крутами, а іншому, Івану (1898-1959), вдалося під час служби в Державній варті зробити ключовий внесок у розкриття обставин звірячого вбивства в Києво-Печерській лаврі більшовицькими мародерами митрополита Володимира.

Родина і рідня Никифора Блаватного була об’єктом репресій за часів сталінського режиму та пережила табори і заслання. Його дружина Олександра Іванівна з роду Засядьвовків після війни мешкала в містечку Сміла Черкаської області, а донька Галина і син Володимир – у Росії.

Книжка про Никифора Блаватного пов’язує Білу Церкву з героїчними і трагічними часами важливого етапу боротьби за незалежність України на прикладі долі одного з діячів українського визвольного руху та його родини. Це дослідження вперше розкрило біографію Никифора Блаватного, а також окреслило чимало таємниць, відповіді на які ще слід відшукати в порівняно недавньому, проте дуже затемненому минулому.